Пастирське послання з нагоди 25-ліття відродження держави

З нагоди 25-ліття відродження держави Україна
Всечесному духовенству, 
боголюбивому чернецтву, 
побожним мирянам 
і всім людям доброї волі 

„Свою Україну любіть, 
любіть її во время люте, 
в останню, тяжкую минуту
за неї Господа моліть!
(Тарас Шевченко)


Людина створена на образ і подобу Божу, отож наділена розумом, волею, а також різними талантами. Водночас, як і Бог у Тройці перебуває, так і людина є особою спільноти. Першою такою Богом установленою спільнотою є сім’я – союз любови чоловіка і жінки, що отримали благословення плодитися і впорядковувати землю. Після вавилонського змішання мов людські спільноти розвинулися до рівня націй та народностей. Водночас вже навіть богообраний народ визначав за межі своєї спільноти не тільки мовну спільність, кровну спорідненість, територіальну відокремленість чи релігійну однорідність. Історія людського спасіння показує, що всі ці ознаки є бажаними, але не завжди достатніми для організаційного оформлення народу у державу.
„Даремне старається будівничий, якщо Господь не будує дім” – закликає псалмоспівець Давид. Дійшовши з ласки Божої до чвертьвікового ювілею відродження держави, український народ зрозумів значення Божого благословення для мирного розвитку. Однак Бог, виявляючи свою милість, не обмежує людину в її обв’язку щодо жертовної праці для добра родини, Батьківщини, Церкви і на славу Божу. Благословення Господа корелюється з добродіянням, як прокляття з гріховністю. Пам’ятаймо, що Богом дарована без жодного пострілу 25 років тому незалежність України не була виключно подарунком українському народові, але також стала плодом жертовної боротьби і праці багатьох попередніх поколінь, як і наполегливих змагань сучасників відродження незалежності, що наближали цей знаменний день в умовах тоталітарного большевицького режиму.
„Historia – magister vitae est” (Історія – вчителька життя) – гласить латинське прислів’я, а хто не знає своєї історії, той не заслуговує майбутнього. Відзначення ювілею відродження державності України є доброю нагодою віднайти причинно-наслідкові зв’язки сучасного стану розвитку українського суспільства в новітній історії, хоча часто це стає надзвичайно важко в умовах інформаційної війни. Національний пророк Тарас Шевченко писав – „У кожного – своя правда, і сила, і воля”. Незаперечним фактом є те, що духовною основою відродження державності стало відродження Української Церкви. 
Із промислу Божого Українська Автокефальна Православна Церква втретє у ХХ столітті відродилася саме за два роки до безкровного відродження української держави – на Преображення 19 серпня 1989 року Божого з ініціативи майбутнього Патріярха Київського Димитрія (Яреми), сторіччя котрого святкує українство. Саме тоді УАПЦ визначила вектор канонічного унормування свого стану через звернення до Вселенського Константинопольського Патріярха. Сьогодні УАПЦ єдина Православна Церква в Україні, котра поминає Вселенського Патріярха за Богослужінням, і активно шукає шляхів об’єднання розрізнених православних спільнот України, не виходячи з переговорних процесів, але ґрунтуючи їх на засадах рівноправності та біблійних принципах вибору очільника Єдиної Православної Церкви.
Сьогодні засада функціонування УАПЦ – соборноправність в управлінні – актуальна і для нашої держави. Буття незалежними означає не лише вимоги до осіб, обраних до влади, але також свідома діяльна участь кожного з нас для добра громади. „Служити народові – то служити Богові!” – Стверджував своїм життям митрополит Іларіон (Огієнко) – перекладач Біблії, діяльний представник української державної влади у 1919 р. Його сучасники з Організації українських націоналістів ще перед ІІ світовою війною закликали любити власний народ до глибини власної кишені. 
Закликаймо усіх громадян України, і насамперед очільників народу, наслідувати нашого Хрестителя – Святого Рівноапостольного князя Володимира – давати десятину своїх доходів для суспільного добра, духовного та інтелектуального розвитку громади. Разом створюймо умови та розбудовуймо усі сфери національної господарки, а не шукаймо кращі умови поза Україною. Наслідуймо віру святого Ярослава Мудрого – доручімо Україну під окров Пресвятої Богородиці!
Незалежність держави – це відповідальність за її стан та розвиток, за власну долю та долю своїх нащадків, це постійна готовність захищати волю і честь нації та держави, мови, культури, економіки, віри. Незалежність – це постійний захист правди. Для нас, християн, Ісус Христос є Дорогою, Правдою і Життям. Просимо усіх пам’ятати слова Акту про державну незалежність та усвідомлювати відповідальність перед Богом, народом та прийдешніми поколіннями, незалежно від сфери діяльності, займаної посади чи дочасної вигоди. Отож відповідально ставмося до інституту сім’ї, до Божого дару життя на всіх його етапах та до Богом дарованого довкілля!
Справжня незалежність суспільного та державного буття проявляється у рівності перед законом, незмінності Основного закону та соціальній підтримці найменш захищених осіб чи інституцій в суспільстві. Незалежність, як форма державного буття народу, покликана забезпечувати вищі соціальні стандарти, більшу соціальну та національну справедливість у порівнянні з бездержавним існуванням. Прикро констатувати погіршення соціальних стандартів, умов розвитку державної мови та української культури, як рівно ж економіко-правових умов чи навіть умов доступу до користування культовими спорудами – пам’ятками національного значення.
Єдність нації, що проявляється у єдності родини, Церкви, мови, економічної, гуманітарної та цивілізаційної співпраці, неможлива без свідчення правди. Наслідуймо настанови першого Патріярха Київського і всієї України Мстислава (Скрипника) у питаннях досягнення національної єдності – подивімось один одному в очі і скажімо правду. І тільки тоді, за словами Христа-Спасителя людства – Правда нас вільними зробить!
Молімо Всемогутнього Бога за мир і перемогу нашого Христолюбивого воїнства над безбожною ордою, за умудрення наших керівників задля утвердження справедливості та примноження суспільних благ, за вдів, сиріт, усіх страждаючих, полонених та засмучених, за дітей – майбутнє держави, за ворогів і їх навернення до Любови та Істини.
Нехай благодать Всемогутнього Бога – Одвічної Любови, Начальника миру – у Пресвятій Тройці славимому – Отця, і Сина, і Святого Духа зійде на багатостраждальний український народ і перебуває з нами та Україною у всі віки! Амінь.
Се день спасіння нам явив Господь –
І дарував відродження держави.
Та не співали ми подячних од,
Лиш нарікали, обдирали, ждали слави.
Не дбали ми про мову, про освіту,
Про медицину, армію, народ…
І замість розвитку культури і просвіти
Отримали при владі справжній зброд…
Орда ввірвалася у нашу спільну хату –
Замість співпраці ми отримали війну
І всі почали Господа прохати,
Щоби зберіг країну нам одну.
Отож пізнаймо, що єднає нас в тій хвилі –
Чи мова, чи держава, чи земля?
Пізнаймо, що народу дає сили
Єднатись в правді, мов одна сім’я.
Єднаймо сили, і ресурси, і осіб
Довкола істини, і щирості, й добра,
Щоб жоден керівник нам не осліп,
Але про нарід дбав й тікав від зла!
Хай святкування буде християнським,
І дух підніме до висот без тіні ліні!
Любімо працею народ, - й впаде ординство.
Слава Христу-Ісусу! Слава Україні!

+ БОРИС,
милістю Божою 
єпископ Херсонський і Миколаївський, 
керуючий Таврійською єпархією 
Української Автокефальної Православної Церкви
Ювілей незалежності України 2016 року Божого